З чого почати працю про Павла Муравського? Про людину яка являє собою цілу епоху, еру хорового виконавства, про живу легенду яка відома на весь світ і яку можна побачити кожного дня на репетиції і не переставати захоплюватись її генієм.
Для того щоб пізнати творчий метод Павла Івановича треба спочатку зрозуміти його самого, прийняти Муравского як духовного вчителя.
Сімдесят років ВІН віддає своє серце й душу хору. Хор вчить як різні тембри утворюють згоду і щастя. “Це почалося ще в 1928 році” – каже Павло Іванович в одній з телепередач присвяченій його творчості – “Тоді мій двоюрідний брат вчився в Тульчинському педтехнікумі і співав в хорі під керівництвом Миколи Дмитровича Леонтовича. Після цього він повернувся до нашого села вчителювати. І так сталося, що саме в той рік закрили нашу церкву. Церковні співаки залишилися за бортом співу, а він організував їх, запросив до клубу співати в хорі. В тому хорі виконували твори Лисенка, Леонтовича, Кошиця. В тому хорі і я співав – в альтовій партії. Ось саме з того часу, з того року і почався мій рух в хоровому мистецтві”.
В 1930 році П. Муравський вступив до Київського музичного технікуму. Після закінчення технікуму отримав роботу в сумнозвісному тепер Чорнобилі, де працював викладачем співу та музичним вихователем в двох дитячих садках та в дитячому будинку.
1936 рік – рік вступу Муравського в Київську консерваторію. На першій репетиції хорового класу, де керівником був тоді знаменитий Григорій Гурійович Верьовка сталася цікава подія. Один із студентів – випускників мав підготувати “Щедрик” Леонтовича, але не встиг розписати поголосники. А студент першого курсу Муравський, який працював над цим твором ще в Чоронобилі випадково знайшов в своєму портфелі кілька примірників поголосників цього твору, які він власноруч розписав для своїх співаків. Ось так Павло Іванович розпочав свою роботи із студентським хором з першого курсу, хоча прийнято було з четвертого.
* * *
Павло Іванович часто каже, що робота хорового диригента найскладніша від усіх диригентів. Першою і найголовнішою умовою за якої можна стати справжнім професіоналом, хоровим диригентом, за Муравським, є безгранична любов до праці. Навіть не стільки талант скільки любов до праці.
Павло Іванович вчить, що голос повинен бути тільки активним, тоді він утворить шедевр. Сценічний голос це робота почуттів, нервів. Це володіння станом душі. Це вміння кульурно опрацювувати емоції. Керування співом потребує фізичного навантаження, говорить він. Воно іде від діафрагмальної групи м’язів, а не від голосових складок.
Павло Іванович, я сьогодні не співаю, в мене горло болить, часто говорять йому студенти. “На діафрагмі” треба співать, не на горлі, відповідає Павло Іванович.
Тиша. Не тільки тиша створення, не тільки тиша сприйняття, а й репетиційна, робоча тиша. “Розучувати треба тихо. Тільки за кілька репетицій до концерту можна давати форте, дам де воно є.”, каже Павло Іванович. Мабуть лише в тишині може народитися по-справжньому чиста, кристально чиста інтонація. Навіть якщо в будь-якій партії під час розучування твору з’являється висока теситура, Павло Іванович вимагає піано, хоча здавалося, природньо було б співати форте.
“Не можна в хорі співати “по інерції” – теж слова Павла Івановича. Давайте спробоємо зрозуміти що таке “по інерції”. Як на мене, так це, в першу чергу - не обдумано, розслаблено. Значить не можна співати необдумано! Однією з найголовніших умов хорового успіху є постійний інтелектуальнуй контроль творчого процесу, що має назву спів. А що для цього потрібно? Звичайно ж такий темп, який відповідає стану душі, ступеню розуміння твору кожного з співаків хорового колективу. Тому, повільний темп, на етапі розучування нотного тексту і хужожньої побудови виконуваного твору є дуже важливою умовою.
* * *
Павло Іванович Муравський безсумнівно унікальна постать в хоровому мистецтві України і світу. Він виріс сиротою (батько загинув під час першої світової війни). Павло Іванович обрав пісню справою свого життя. І не просто пісню, а хорову пісню, духовну пісню. Заборонену духовну пісню, духовну музику Павло Муравський подарував нам за багато років до того як ми всі прийшли до неї.
Творчий метод Павла Муравського – хорова Євангеліє для всіх нас. Це не наукова праця, не опус, не диссертація – це його руки, які керували хорами на протязі майже століття, це більш ніж п’ятсот диригентів – його учнів, які несуть його слово, це Євангеліє для всіх хто співає і любить хор, це його багатогранне, важке і разом з тим світле життя.
Його давно нарекли “патріархом”. Це чудове, рідко вживане слово в перекладі з давньогрецької означає “родоначальник”. Мабуть це і є найбільш вдалим визначенням геніальної душі Павла Муравського.