Володимир Василевич народився  10 липня 1911 року в селі Могильниця Стара на Тернопільщині. Він був п'ятою дитиною в родині, але вже у п'ятирічному віці залишився без матері.

Своє навчання В. Василевич почав у місцевій сільській школі, а з 1923 по 1932 рік вчився у Теребовлянській гімназії, яку закінчив з відзнакою. У гімназії він був активним учасником громадського життя, зокрема організував струнний оркестр та керував хором Марійської дружини. Після закінчення гімназії юнак вступив на юридичний факультет Краківського університету. Навчання в Кракові тривало недовго, бо у вже 1934 році за низку акцій проти польського уряду багато національно свідомих студентів-українців відрахували з університету, а серед них був і третьокурсник В. Василевич.

Після Кракова Володимир Василевич приїхав до Львова. З 1934 по 1937 рік він навчався у Львівській духовній семінарії та на філософському факультеті Львівської духовної академії, ректором якої на той час був Йосиф Сліпий. Проте музика, бажання займатися музикою не покидало хлопця всі ці роки, і у 1938 році він вступив на вокальний факультет Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка. У 1939 році цей інститут було перейменовано на Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка, куди В. Василевича було знову прийнято на перший курс у клас відомого педагога, доцента Одарки Бандрівської.

Восени 1939 року у Львові за ініціативою Дмитра Котка була створена державна хорова капела "Трембіта". Її склад був сформований зі співаків знаних тоді львівських хорів - хору Дмитра Котка, "Львівського Бояна", "Студіо-хору”  і інших. В. Василевич став хористом новоствореної "Трембіти", а з цим хором а майбутньому було пов'язано багато подій в його житті.

У 1940 році Володимир Василевич одружився з Мартою Ковальською, проте вже невдовзі після весілля їх заарештували за обвинуваченням  у “наданні притулку підпільному націоналісту і агентові ОУН". Дружина взяла на себе основний тягар, і її засудили на 7 років таборів. В. Василевичу присудили 2 роки тюремного ув'язнення, яке було 28 липня 1941 року змінене на умовне, а ще через місяць - 28 серпня його звільнили від покарання згідно з указом про амністування польських громадян з правом вільного проживання у Тобольську Омської області

З березня 1942 по квітень 1943 року  В. Василевич працював артистом драматичного театру ім. М. Заньковецької, евакуйованого із Запоріжжя. Доля повернулася так, що  в кінці 1943 року у далекому Новосибірську він зустрівся зі своєю "Трембітою" і з її диригентом Олександром Сорокою, який відіграв вирішальну роль у подальшій реабілітації Володимира і його поверненні до Львова. Завдяки йому В. Василевич знову став хористом, а згодом помічником, другим диригентом капели “Трембіта” (1946 рік). Таку ж роль рятівника відіграв О. Сорока і для Марти Василевич, коли після звільнення у 1946 р. завдяки його старанням вона отримала довгоочікуваний дозвіл на проживання у Львові, а згодом посаду хористки капели “Трембіта”.

Повернувшись до Львова, В. Василевич 1944 році поновив навчання у Львівській консерваторії, але вже на диригентсько-хоровому факультеті у класі Миколи Колесси. Після закінчення консерваторії від 1949 року і до кінця свого життя він працював другим диригентом в "Трембіті", яку з 1948 року очолював інший видатний диригент Павло Муравський. Музикознавці-дослідники стверджують, що саме завдяки творчій співпраці цих двох яскравих і разюче несхожих у своїй виконавській манері митців “Трембіта” “сягнула найбільших висот за всю історію своєї творчої біографії, залишаючи далеко позаду успіхи провідних хорових колективів України і багатьох із рахунку найкращих на теренах усього Радянського Союзу”.

Володимир Василевич поєднував роботу в "Трембіті" з викладацькою діяльністю. Він керував зведеним хором консерваторії, при чому заняття хору відвідували студенти різних факультетів.

У 1958 році В. Василевич отримав звання доцента і обійняв посаду завідувача кафедри хорового диригування, а з 1961 року працював на посаді виконувача обов’язків декана музично-педагогічного факультету(1961) Львівської консерваторії ім. М. Лисенка. Диригент приділяв чимало уваги також аматорським хоровим колективам Львівських вищих навчальних закладів, зокрема, університету, тодішніх політехнічного та ветеринарного інститутів.

Визнанням заслуг В. Василевича, як диригента та педагога, стало присвоєння йому у 1956 році звання заслуженого артиста України. Митець будував нові творчі задуми, так, у липні 1962 року студентський хор Львівської консерваторії готувався до концертної подорожі у Демократичну Республіку Німеччину. Напередодні запланованої поїздки В. Василевич, як декан, отримав доручення оглянути готовність відпочинкового табору для викладачів та студентів, який відкрив свій перший сезон на узбережжі Чорного моря у містечку Адлер. 28 червня 1962 року літак із 160-ма пасажирами на борту потерпів авіакатастрофу над Адлером.

За гіркою іронією, Міністерство культури УРСР у день загибелі В. Василевича видало наказ про призначення його ректором Харківської державної консерваторії. День похорону митця став днем жалоби Львова, усієї культурної спільноти Західної України.

1.Хорова капела «Трембіта» пом’яне свого багаторічного диригента