Михайло Тележинський


* 26.01.1886   с. Булаї Погребищенського р-ну Вінницької обл.
+ .1940
хоровий диригент, композитор, педагог, фольклорист, науковець, церковний і культурно-громадський діяч

Біографія


Михайло Тележинський народився 26 січня 1886 року в селі Булаї Погребищенського району Вінницької області у родині священика. В 1905 році він закінчив Києво-Печерське духовне училище, далі навчався в Київській духовній семінарії, співав у хорі О. Кошиця. Після закінчення семінарії Тележинський працював викладачем співу в Учительській семінарії, керував зразковою школою при тій же семінарії, а також був учителем співу в черкаській гімназії. Через рік 16 травня 1912 року Тележинський одружився з Серафимою Караванською, а ще через рік у подружжя народився син Валентин.

Під час Першої світової війни М. Тележинського мобілізували до війська. В 1917 році він став членом Центральної Ради, державним інспектором військ УНР. Випадкова його зустріч з К. Стеценком у 1918 році на станції Броди поклала початок кількамісячному тісному особистому та творчому спілкуванню двох музикантів. М. Тележинський співав у першому Українському національному хорі в Києві у 1918 році під керівництвом К. Стеценка, О. Кошиця, О. Приходька, у новоствореній К. Стеценком і О. Кошицем у 1919 році Республіканській капелі, з якою їздив у гастрольну поїздку в Європу.

У 1920 році, коли уряд УНР перебував у Кам'янці-Подільському, М. Тележинському випало трудитись у міністерстві шляхів. Поразка визвольних змагань змусила його оселитися на території Другої Речі Посполитої. Спочатку він жив у Тернополі, а згодом переїхав на Волинь у Володимир-Волинський, де активно включився у національно-церковний рух.

Тут він активно працював як художній керівник музично-театральної секції в місцевій "Просвіті" (1923-1930), у 1922 році організовував хор "Замочок", який був одним з кращих на Волині. Тоді ж він познайомився з Арсеном Річинським, головним лікарем місцевої лікарні, в особі якого знайшов однодумця і близького друга. Обидва стали поборниками відродження автокефалії та українізації церковної відправи.

У тому ж 1922 році розпочалася композиторська діяльність М. Тележинського: спочатку він створює Літургію, згодом публікує у Станіславському видавництві "Ліра" "Збірник пісень і забав для дітей", до котрого ввійшли його вокальні мініатюри і К.Стеценка.

На початку 1920-х років волинська церковна влада призначила М. Тележинського псаломщиком соборного храму у Володимирі. За спроби повернути соборній громаді українське обличчя резолюцією від 4 грудня 1924 року єпископ Симон (Івановський) звільнив Михайла Тележинського з посади псаломщика. Однак митрополит Діонисій не апробував це рішення.

М. Тележинський багато зробив для його підготовки і проведення Луцького церковного з'їзду 1927 року, який був значною віхою в розвитку українського національно-церковного руху на Волині.

М. Теліжинський успішно працював як публіцист. У 1927 році вийшла його перша стаття присвячена 100-літньому ювілею з дня виходу збірки українських народних пісень М.Максимовича. Довгі роки він співпрацював з газетою "Українська нива", що виходила українською мовою спочатку у Варшаві, а пізніше в Луцьку. У 1928 році в цій газеті були надруковані два біографічні нариси М. Тележинського – про К.Стеценка та М.Леонтовича.

У 1929 році М. Тележинський прийняв пропозицію зайняти посаду регента хору Луцького Чесно-хресного братства, а з 1930 року він працював на посаді інспектора українських народних хорів при Шкільній кураторії. Це дало поштовх до того, щоб розробити теорію хорової справи в серії газетних публікацій, започаткувати регулярні диригентські курси, а пізніше – і розробити унікальний документ – "Статут українських народних хорів".

У 1931 році Михайло Тележинський був обраний послом до Сейму, де разом з журналістом П. Певним, головним редактором "Української ниви", вони започаткували нову політичну організацію "Волинське Українське об'єднання". М. Тележинський став його генеральним секретарем.

У 30-ті роки ХХ ст. з'явилося багато творів композитора: 4 десятки хорових обробок, збірник із 160 українських народних пісень, солоспіви, серед яких цикл "Айстри" на слова О. Олеся, дитяча опера "Дід Мороз", "Вечірня та ранішня відправи".

Після закінчення у 1935 р. терміну посольських повноважень М. Тележинський продовжував займатися громадськими справами. Оскільки колишній посол мешкав у Ковелі, то тут він очолював місцевий клуб "Рідна хата", а також мав можливість приділяти більше уваги улюбленій справі - музиці. Як фахівець у цій галузі, Тележинський трудився у складі Луцької комісії перекладу Святого Письма та богослужбових книг українською мовою. На початку жовтня 1935 р. у журналі "Церква і нарід" з'явилася його стаття , присвячена ролі духовної музики у церковному житті.

У 1936 році Михайло Тележинський прийняв духовний сан і став настоятелем церкви Святого Василія у Володимирі-Волинському.

З початком німецько-польської війни у вересні 1939 року о. Михайлові пощастило уникнути концентраційного табору у Березі Картузькій, де поляки ув'язнили багатьох відомих духовних і політичних провідників українського народу. Однак радянська влада не помилувала колишнього члена Центральної Ради, посла до сейму Другої Речі Посполитої, й того ж 1939 р. його заарештували. Помер о. Михайло Тележинський у в'язниці, за одними джерелами, у 1940 , а за іншими, у 1941 році.

Джерела


1. М. Бурбан. Українські хори та диригенти. Дрогобич: Посвіт, 2007.

2. День народження українського композитора, хорового диригента, публіциста, духовного та політичного діяча Михайла Тележинського

3. МУЗИКОЗНАВЧО-ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ НАРИС МИХАЙЛА ТЕЛЕЖИНСЬКОГО

4. Борщевич В.Т. Штрихи до біографії українського політичного і церковного діяча отця Михайла Тележинського

Твори ( з музичних видань і програм фестивалів цього сайту )


 
***, гарм. М. Тележинський. Другий псалом зображальний   (F dur )

Догори